2017-10-11 НСАУ: НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ «ПРО СТАН СПРАВ І ПЕРСПЕКТИВИ АРХІТЕКТУРНО-УРБАНІСТИЧНОЇ СФЕРИ»

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ

«ПРО СТАН СПРАВ І ПЕРСПЕКТИВИ АРХІТЕКТУРНО-УРБАНІСТИЧНОЇ СФЕРИ»

01. Призначення доповіді.

Ми є свідками падіння якості життя, руйнування професійної організації та її цінностей, ми бачимо зростаючу безграмотність суспільства і системи управління в питаннях архітектури і урбанізму, наше випадання зі світових процесів нової урбанізації.

Ми не бачимо прагнення подолати негативні тенденції, їх просто не помічають. Увага суспільства прикута до прояву симптомів наших хвороб і гасіння термінових пожеж. Але за терміновим - ми не бачимо важливого.

Ми хочемо для нашої країни іншого - осмисленого просування до суспільства, де краса, користь і благо знаходяться в гармонії, а людина й суспільство реальні, а не декларативно стають мірилом наших дій.

Мета громадського розвитку - примноження національного багатства, відтворення   ресурсів, благополуччя людей.

Сьогодні глобальний світ перебудовує себе через архітектуру й новий потужний сплеск урбанізації. Кожна нова епоха завжди висловлювала себе через архітектуру, а нове суспільство створювало свої символи й просторові порядки співіснування.

Сучасна епоха - час кардинальних системних змін, темпи яких постійно прискорюються. Їх головною спрямованістю і змістом є людиноцентричність. Це визначається, зокрема, реальними загрозами збереження людської цивілізації, які виникають через неконтрольоване зростання матеріального виробництва, агресивно насаджуваної рекламою споживчої моделі поведінки людей, катастрофічного зростання соціальної нерівності.

Наслідки цього - критично наростаючі забрудненість зовнішнього природного середовища й вичерпаність природних ресурсів, поява все нових і нових смертельних хвороб, глобальна зміна клімату, небачене зростання природних і соціальних катаклізмів, агресії і тероризму, війни, які почастішали у світі, мільйонні потоки біженців тощо.

Зростанню значущості людиноцентричності сприяють не тільки гуманістичні ідеали суспільства, а й дія глобальних процесів, які об'єктивно призводять до кардинальної трансформації структури економіки з пріоритетом інтелектуальновмісних видів діяльності, витісненням фізичної і домінантністю творчої праці. Інформація та знання перетворюються в основний ресурс розвитку.

Зазначена перебудова економічної системи - надзвичайно складне, багатоаспектне і довгострокове завдання, яке зачіпає всі сторони життя суспільства і вимагає солідарної участі всіх суб'єктів розвитку: влади, бізнесу і громадян.  З цього випливає безальтернативна необхідність не тільки стратегічного мислення, прогнозування, планування і проектування, а й конкретизація мети людиноцентричної спрямованості розвитку архітектурно-урбаністичної сфери. Ця мета, як першочергове завдання світової спільноти, сформульована у Цілях сталого розвитку (2015-2030 рр.), схвалених на Саміті ООН у вересні 2015 року: розширення можливостей для самореалізації в безпечному середовищі. Мета, зафіксована в Законі України «Про основи містобудування»: створення та збереження повноцінного життєвого середовища.

За задумом авторів, Національна доповідь «Про стан та перспективи архітектурно-урбаністичної сфери» повинна стати предметом комунікації всіх зацікавлених сторін, а також майданчиком відкритого діалогу і узгодження позицій щодо бачення майбутнього сфери в динамічно-мінливому світі, напрямків і шляхів розвитку сфери в Україні і, на підставі такого бачення, оцінити сучасний стан справ та намітити спільні кроки щодо модернізації напрямку роботи  НСАУ( далі - Спілки), влади і громадськості, по створенню і підтримці повноцінного життєвого середовища, що сприятиме розкриттю людського потенціалу українців.

02. Організація підготовки доповіді.

Національна спілка архітекторів України (далі - Спілка), прийняла рішення підняти ці питання перед громадянським суспільством і владою. Ми віримо в потенціал громадянського суспільства, і як його представники, починаємо процес осмислення стану і перспектив нашої сфери в глобальному і регіональних вимірах.

Протягом поточного року ми провели кілька десятків круглих столів, конференцій та робочих зустрічей, і тепер надаємо  суспільству, професіоналам і владі результати нашої роботи. Ми прийшли до висновку, що така доповідь не може бути разовим явищем, а є початком регулярного діалогу і безперервного процесу обговорення наших завдань і стратегій.

03. Резюме доповіді. 

Доповідь є першою спробою професійного співтовариства цілісно подивитися на проблеми архітектурно-урбаністичної сфери. Як така вона ще не присутня в свідомості ні системи управління, ні суспільства. Безліч процесів у сфері не підтримані або відсутні. Система управління не має необхідного інтелектуального забезпечення у вигляді досліджень, аналітики, критики, професійної комунікації.

До цього часу домінують радянські уявлення періоду індустріалізації про підпорядкування завдань створення повноцінного життєвого середовища, що розвивається, завданням будівельного виробництва і ринку нерухомості. Нормативно-правова база відтворює радянську ідеологію державного директивного управління, переповнена суперечливими лобістськими напрацюваннями, заплутана й сприяє корупції.

Адміністрування домінує над менеджментом і самоорганізацією. В цих умовах неможливий усвідомлений перехід до самоврядування територій у рамках цілого країни і глобального світу. Немає осмисленої стратегії роботи сфери на майбутнє країни, системи розселення, залучення великих інвестицій. Сфера не виконує свого основного призначення - створення сприятливого життєвого середовища.

У Доповіді представлено цілісне бачення архітектурно-урбаністичної сфери, запропоновано Концепцію її принципово нової організації, з урахуванням актуальних реалій, представлено бачення системної Концепції нормативно-правової бази для нової організації сфери.

1. Системна криза сфери.

Про критичний стан сфери свідчить той факт, що станом справ у сфері не задоволені всі без винятку її учасники й споживачі. Причому, як уже включені в сферу, так і потенційні. Стан справ в архітектурно-урбаністичної сфері не влаштовує, в першу чергу, споживачів - критика життєвого середовища (якості забудови, комунальних транспортних та інших інфраструктур, якість суспільного середовища в містах, якість візуального середовища, стан охорони пам'яток), стала однією з постійних тем публічного дискурсу. Незадоволення ситуацією, що склалася, висловлюють девелопери, будівельники, муніципальні діячі та діячі державного управління. Криза фіксується в сфері професійної освіти, професійної та міжпрофесійної комунікації і у взаємодії основних учасників сфери з громадянським суспільством.

Не задоволені станом справ не тільки ті, хто вже є повноправним учасником сфери, а й потенційні її учасники. Зокрема, професійні спільноти і страховий бізнес, повноцінна участь яких могла би принципово покращити дану ситуацію.

1.1. Криза процесу і криза інституціональної організації.

Архітектурно-урбаністична сфера - це місце, де замислюються і реалізуються бачення і проекти створення сприятливого середовища для життя і розвитку людини, суспільства, країни.

Сьогодні в Україні немає розуміння стану і перспектив цієї сфери, вона, як така, взагалі не присутня в свідомості політикуму й системи управління державної влади. Вона розбита на ряд мало пов’язаних фрагментів, таких як галузь будівельного виробництва, містобудівне та територіальне планування, ринок нерухомості, збереження культурної спадщини, транспортна інфраструктура, самоврядування громад тощо, по відношенню до яких і проводиться аналітика й приймаються управлінські рішення. Звідси накопичення зростаючих протиріч і конфліктних ситуацій, погіршення середовища проживання і, взагалі, відсутність перспектив розвитку країни та її територій, як осмисленого цілого.

Фрагментарні уявлення не складаються в ціле, по відношенню до якого можна будувати бачення майбутнього і приймати стратегічні рішення. Ми пропонуємо виходити з цілого - концепції перетворення, а по суті створення цілісної сфери зі своїм баченням майбутнього, форматами мислення, способами управління і самоорганізації, ціннісними орієнтирами і нормативно-правовим регулюванням.

Сфера діяльності утворює цілісність при співорганізації її базових процесів - виробництва, відтворення, функціонування, розвитку, творіння, поховання і управління в його основних типах (адміністрування, менеджмент, керівництво, організація). Співорганізація процесів сфери повинна забезпечуватися відповідними інститутами. Зберегти цілісність сфери, можна тільки розуміючи, як і які з цих процесів проявлені і як вони співвідносяться між собою. Сьогодні в архітектурно-містобудівній сфері немає такого розуміння її стану і перетворень.

Сьогодні сфера не є повною і цілісною. Слабкими є уявлення щодо процесів розвитку і відтворення. Процеси функціонування і поховання часткові, зовсім не визначеним є процес творення. В системі управління сферою домінує адміністрування, призупинені процеси організації та самоорганізації, не працює менеджмент.

Основним завданням становлення архітектурно-урбаністичної сфери стає досягнення необхідного балансу і повноти базових процесів та відповідних інститутів (докладніше - дивись в матеріалі В.Нікітіна - «Аналіз базових процесів в архітектурно-урбаністичній сфері»).

Тож критичними є запитання – як має бути організовано управління сферою, як досягнути балансу процесів у сфері, як зменшити домінування адміністративних форм у сфері? 

1.2. Криза нормативно-правової бази.

Діючі Державні будівельні норми (ДБН-36.92), що регулюють сферу планування території, були затверджені ще на початку 90-х років і являють собою перекладений на українську мову ще більш древній радянський СНІП (докладніше - в матеріалі В. Нудельмана, наведеному в додатку).

Проблема полягає в тому, що перенесення радянських СНіПів, як онови української нормативно-правової бази, на практиці сучасної України закріпляє радянську ідеологію повного домінування держави в управлінні сферою, домінування нормування об'єктів по відношенню до регламентації процедур і загальну ідеологію індустріальній епохи, що відійшла в минуле. Радянські нормативи не припускали і не могли припускати участі  громадськості, в якості суб'єктів архітектурно-урбаністичної сфери, професійних співтовариств і бізнесу, в тому числі і страхового. Прийнята в якості базової радянська ідеологія нормативно-правового регулювання архітектурно - урбаністичної сфери є базовою причиною величезних труднощів з введенням нових суб'єктів в правове поле архітектурно-урбаністичної діяльності.

По суті, здійснюється перенесення в майбутнє вчорашньої і сьогоднішньої структури економіки і суспільних відносин.

З огляду на особливу суспільну значимість архітектурної діяльності, слід визнати, що існуюча система її нормативно-правового регулювання (основа її функціонування) - одна із вагомих факторів, які блокують вирішення фундаментальних завдань розвитку країни, реалізацію конституційних прав громадян.

Збереження цієї системи - загроза для майбутнього.

Існуюча система докорінно хибна і не може бути вдосконалена.

У рамках невідкладних завдань реформування країни необхідно заново сформулювати всю систему нормативно-правового регулювання (основи) архітектурної діяльності.

1.3. Криза архітектурної професії.

Швидкий перехід в незалежній Україні до ринкових відносин в контексті адміністративних форматів регулювання призвів до руйнування ядра архітектурно-урбаністичної сфери - інфраструктури досліджень, архітектурної критики, системи управління, професійної організації.

Припинення з 1991 року фінансування розробки генпланів та інших робіт з планування територій, призвело до системного занепаду цієї сфери діяльності. В результаті, якості  міського простору було завдано значного соціального та екологічного збитку.

На грань виживання були поставлені центральні інститути, які займалися такою діяльністю, а місцеві - практично перестали існувати. Припинилась наукова діяльність в цій сфері. «Якість» нинішніх генпланів розселень є тому свідченням. Закрито НДІ ТАГ, єдиний інститут, який займався питаннями методології, теорії та історії, вивчення світового досвіду архітектури і містобудування. Кафедри займаються підготовкою кандидатів і докторів наук, а не фундаментальними профільними дослідженнями. Кількість архітекторів, які беруть участь в процесах управління сферою, критично зменшилася. Сьогодні, по суті - це один департамент Мінрегіону та головні архітектори великих міст.

Дуже багато нарікань викликає рівень архітектурної майстерності. Україна не має власних лідерів у галузі архітектури. Все більше замовлень поступає не від компетентності і фаховості архітекторів, а дизайнерів (докладніше викладено в матеріалі Н. Кондель-Пермінової «Криза архітектурної професії в Україні»).

1.4. Криза міжпрофесійної взаємодії.

Фрагментарність, яка властива сучасному стану сфери, не дає можливості осмислено організувати міжпрофесійну взаємодію. Вона іноді відбувається в конкретних робочих взаємодіях (наприклад, під час експертизи складних проектів), але не організована як систематична комунікація з питань розвитку сфери і її взаємодії з іншими сферами. У підсумку - реальне уповільнення розвитку багатьох сфер і архітектурно-урбаністичної, в першу чергу.

1.5. Безсистемність територіального управління.

Україна критично відстає від розвинених країн світу в реалізації завдань соціальної переорієнтації економіки і сформульованої мети, хоча обов'язковість зазначеного зафіксована в основному законі держави –  Конституції. Так, в статті 13 проголошується, що держава гарантує соціальну спрямованість економіки.

Однак, за роки незалежності України, яка економічно була найбільш розвиненою в Радянському Союзі, вона, на жаль, перетворилася в технологічно відсталу промислово-сировинну країну, неспроможну реалізувати людиноцентричну мету розвитку.

За рівнем життя громадяни України на останньому місці в Європі, зате на першому - по забрудненню довкілля людини.

Вузьким є прогнозовий горизонт мислення влади: він переважно обмежується миттєвими інтересами, в кращому випадку в міжвиборчий період.

Через низький рівень розвитку місцевої соціальної інфраструктури та катастрофічного стану дорожньої мережі - майже 2/5 населення країни, яке проживає в селах, селищах, багатьох малих містах, позбавлені доступності до отримання базових послуг, в тому числі до якісної освіти, що негативно впливає на їх можливості самореалізації.

Найважливішою загрозою для майбутнього архітектурно-урбаністичної сфери стала відсутність розуміння важливості територіального фактору при прогнозуванні соціально-економічного розвитку. Традиційне ставлення до території, як пасивного реципієнта, простого вмістилища різних видів людської діяльності. Тим часом у сучасних умовах, якщо виходити з принципу людиноцентричності, територія , як мінливий від місця до місця ореол поєднання конкурентних переваг і обмежень свого використання, активно впливає на обґрунтоване бачення свого майбутнього.

У країнах Заходу визнається домінуюча роль територіального чинника. У прийнятому Радою Європи в 2008 році Маніфесті нової урбаністики проголошується, що контроль за зростанням міст може бути забезпечений посиленим контролем за використанням їх територій.

У США стверджується, що без управління використанням територій неможливим є місцевий розвиток, що це управління дозволяє не тільки уникнути втрат, а й спрямувати розвиток у правильне русло. В Європейському Союзі визнається, що при взаємодії галузевих і територіальних факторів розвитку пріоритет віддається другому. Все це підвищує значущість просторового планування при прогнозуванні розвитку адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин. (Докладніше - дивись матеріал В. Нудельмана, що наведений у додатку).

Українська «урбаністика» залишається на примітивному рівні демографічних та економіко-географічних позиціях минулого радянського періоду. Визначення «агломерації» зводиться до встановлення чисельності та щільності населення. Рівень урбанізації встановлюється по частці міського та сільського населення, натомість віднесення населених пунктів до категорії міст та селищ є саме по собі дуже умовним й, жодним чином, не пов’язане з встановленням міського способу життя та наявністю економічно та соціально-культурно пов’язаних територій та громад. При такому підході українські дослідники нараховують понад 50 «агломерацій», з яких виділяють 23 як «найбільших».

Підходи українських дослідників до питання визначення міських агломерацій ґрунтуються на застарілих радянських уявленнях. Сьогодні є вкрай актуальним законодавче врегулювання статусу та функціонування міських агломерацій в Україні (зазначена проблема детально описана в матеріалі А. Сергієнко, розміщена у додатку).

2. Підходи до подолання системної кризи.

2.1. Від конкретного до загального. Підхід, найчастіше вживаний в рамках адміністрування. Однак, складання цілого виходячи з комплектації існуючих організованостей не відбувається – у результаті породжується не ціле, а нежиттєздатний конгломерат фрагментів. Проте, саме цей підхід сьогодні практикують державні структури.

2.2. Від загального до конкретного. В управлінні системними процесами створюється уява про цілісний об'єкт, такий як сфера, а потім це уявлення реалізується через інститути, які ці процеси підтримують.

Ми наполягаємо на перенесенні акценту на другий підхід, на виділення й мислення цілим нашої сфери діяльності. 

А в яких формах і яким чином він може стати реальністю в баченні наших управлінців?

3. Концепція реформування нормативно-правової бази

архітектурно-урбаністичної сфери.

3.1. Методологія: підхід, цілі й принципи, зміст Концепції.

Діюча нормативно-правова база архітектурно-урбаністичної сфери сформувалася на основі радянської, яка була «облаштована» безліччю лобістських доповнень і поправок. Внесені зміни і доповнення не змінили радянської за підходами (максимальна регламентація і нормування, що закріплюють диктат держави в сфері й не залишають місця ні для підприємницької ініціативи, ні для участі громадянського суспільства) , а ідеологія нормування і понятійно-категоріальний апарат кардинально застарілі по орієнтації на індустріальний період. 

Висновок: потрібне кардинальне оновлення нормативно-правової бази на принципово нових засадах.

Сформована нормативно-правова база та інституційні відносини в сфері базуються на хибних підставах. Ніякі поліпшення окремих положень і нормативів не можуть дати позитивних результатів, оскільки застаріла ідеологічна основа нормативно-правового регулювання.

Експертною колегією Спілки був прийнятий підхід, що має в світовій практиці назву «правова гільйотина». Цей підхід передбачає, що робота над новим нормативно-правовим комплексом починається з «чистого аркуша» - без оглядки на діючі закони, норми і правила. Це означає, що проектування ведеться, починаючи з ідеологічних підстав і понятійної бази нормативно-правового регулювання. Потім виробляється концептуальна основа - визначається склад суб'єктів правового регулювання та базові процеси, що розгортаються в сфері. Концепція нормативно-правового регулювання визначає принципові формати участі базових суб'єктів в базових процесах на кожній стадії (етапі) їх (процесу) розгортання.

Концепція стає технічним завданням на розробку комплексу нормативно-правових актів, що регламентують відносини в сфері. Концепція також використовується для аналізу існуючої нормативно-правової бази, для виявлення і використання прийнятних для існуючої нормативно-правової бази нових фрагментів.

Такий підхід дозволяє змінити суть нормативно-правового регулювання, а не тільки його окремі фрагменти.

Цілі й принципи нормативно-правового регулювання в сфері:

  •  людиноцентричність;
  •  децентралізація, деконцентрація, субсидіарність;
  •  зниження зарегульованості;
  • однозначна визначеність інституційної та процедурної регламентації;
  •  ієрархічність рівнів прийняття рішень;
  •  пріоритет процедур.

ТЗ - завдання перегляду нормативно-правової бази:

Підвищення якості життєвого середовища за рахунок модернізації нормативно-правової бази, що включає:

- впровадження сучасних перспективних ідеологічних підстав і понятійно-категоріального апарату (урбаністика, регіоналістика, агломерація, групи інтересів, громадська участь, програми безпосередньої участі та інше);

- введення нових суб'єктів - громадянського суспільства, професійних співтовариств і страхового бізнесу в правове поле, що регулює відносини основних суб'єктів сфери. Введення чітких визначень суб'єктів об'єднаних в понятті «громадянське суспільство» (громадяни, групи інтересів, громадські об'єднання, органи самоорганізації, громадянські ініціативи);

- гармонізація з європейською нормативно-правовою базою;

- зниження зарегульованості;

- перегляд основ міжінституційних відносин у напрямку перерозподілу функцій і повноважень на користь інститутів громадської участі, підвищення ролі інститутів професійного самоврядування, повноцінне введення страхових відносин у сфері;

- розкриття можливостей професійного і вузівських самоврядувань, підприємницької ініціативи й громадської участі;

- зняття необґрунтованих обмежень і регламентацій.

3.2. Базові процеси і суб’єкти.

Базові процеси в сфері:

- формування сприятливого життєвого середовища;

- професійна освіта;

- дослідження, аналітика, професійна і міжпрофесійна комунікація;

- нормування;

- управління розвитком сфери.

Основні суб'єкти правового регулювання:

- архітектор-урбаніст;

- громадянин;

- органи державної влади - по кожній з гілок влади: законодавча, виконавча, судова;

- органи місцевого самоврядування;

- органи самоорганізації;

- громадянське суспільство - громадські організації;

- НСАУ - Спілка;

- інші професійні спільноти, які  виступають суб'єктами самоврядних професійних організацій;

- замовник на конкретний об'єкт;

- страховик;

- власник об'єкта;

- експлуатуюча організація;

- навчальні заклади. 

3.3. Кардинальні новації - зміна складу суб'єктів, зниження ролі державного управління на користь професійного самоврядування та впровадження ринкових механізмів саморегулювання сфери (страхування).

Новий підхід до боротьби з корупцією в сфері. Введення громадськості й окремої людини в статус основних суб'єктів сфери. Перенесення акцентів у нормативно-правовому регулюванні з нормування об'єктів на жорстку процедурну регламентацію.

(Детальніше про пропозиції по регулюванню в сфері див. у додатках).

В цій Доповіді представлений лише початок роботи над Концепцією реформування архітектурно-урбаністичної сфери. А саме визначення головних процесів, суб’єктів та їхніх відносин в рамках архітектурно-урбаністичної сфери. Повний склад Концепції має містити також Глосарій, що визначає зміст понять, який має бути узгодженим зі світовим визначенням змісту термінів. Також має бути визначений повний перелік нормативно-правової документації, які мають регламентувати процеси та відношення в сфері. Знов таки ж, у відповідності до світових стандартів та визначеної у цій частині системи відносин суб’єктів сфери. Та, насамкінець, - Дорожню карту імплементації концепції. Все це – має стати змістом подальших робіт.    

4. Проблеми архітектурної професії.

4.1. Деградація архітектурного мислення.

Майже миттєвий перехід до ринкових механізмів будівельного ринку не дав архітектурній професії часу для створення захисних механізмів від всевладдя грошового інтересу. В Європі процеси співвіднесення ринку і суспільного блага йшли десятиліттями. Були вироблені механізми використання і обмежень в ринкових відносинах. Це визначило високу якість прийнятих рішень (хоча і критикований експертами з позицій сьогоднішнього розуміння) і збереження середовища проживання і культури.

У нас трапився різкий перекіс в реальних умовах оцінки діяльності архітектора. Вже не майстерність, а привабливість і незвичність споруди стали запорукою ринкового успіху. Сьогодні архітектори, у своїй переважній більшості, «грають на пониження» або приниження своєї місії, до чого їх штовхає сучасна культура і соціальні цінності  споживання суспільства.

Акцент на користь, розуміння своєї справи, як послуги, реалізація соціальних міфів про задоволення потреб людини і технологічного розвитку, в результаті, ведуть до втрати сенсу і цінності архітектурної майстерності. Архітектура зведена до необов'язкового етапу в великих інвестиційних циклах, до набору функцій по забезпеченню комфорту, до вміння створювати просторові атракціони. (Детальніше в матеріалі В. Нікітіна)

Сьогодні архітектура, як місія, у нас не відтворюється ні культурою, ні професією. Перед суспільством і професійним співтовариством повстала група питань, на які необхідно дати відповідь.

Ось деякі з них:

- Що є архітектурою сьогодні в глобальному світі?

- Що буде з архітектурою і чи може світ обійтися без неї?

- Які будуть наслідки, якщо вона зникне?

- Як реалізувати місію архітектури сьогодні?

- Чи може ця місія реалізуватися в формах сучасної професійної організації?

Важливо відповісти для себе: хто ми - хранителі відмираючого чи носії витоків майбутнього? (Детальніше про проблеми архітектурної професії дивись в статті В. Нікітіна, наведеної у додатку).

Архітектура зіткнулася з потужними викликами, пов'язаними з осмисленням підстав, свого місця в сучасному мінливому світі, свого життєвого досвіду. Ці виклики архітектура може прийняти тільки за умови розгортання серії досліджень таких як:

- відношення до соціальних зрушень;

- форми власного мислення і організації, орієнтовані на залучення нових технологій в якості інструментів розвитку;

- перетворення форм архітектурної освіти і підготовки архітекторів;

- страхування в архітектурі та інші складні завдання, що стоять перед архітектурною сферою в ХХI столітті.

Також відсутні фундаментальні дослідження проблеми збереження історичної спадщини в Україні в нових соціально-економічних умовах, де задіяні різні стейкхолдери. Цим багато в чому пояснюються постійні «забудовні» війни, які почастішали в країні й призводять тільки до втрати спадщини. Перелік нерозв'язаних проблем можна продовжувати.

Негативні наслідки роботи архітекторів, про які останнім часом все активніше публічно заявляє громадськість, багато в чому обумовлені відсутністю випереджальних фундаментальних досліджень, спеціальних знань про основні аспекти сучасної соціокультурної ситуації, а також - про власне облаштування архітектурно-урбаністичної діяльності та перспективи його трансформацій.

Архітектура і урбаністика позбавлені інституціональних можливостей осмислення себе й своїх місця і участі в розвитку країни та громадськості. (Детальніше - див. матеріал Н. Кондель-Пермінової).

4.2. Розпад професійної організації, падіння ролі й значення архітектора в процесах створення сприятливого життєвого середовища.

Архітектура останніх двох десятиліть орієнтована на інтереси клієнта, який не є представником суспільства і діє виключно у власних інтересах. Тому сучасний український архітектор досить далеко відійшов від соціальних ідей. Ситуація зараз така, що і суспільство не відповідально саме перед собою, і влада не несе ніякої соціальної відповідальності. І як в такому випадку архітектор може реалізувати свою відповідальність перед суспільством? Сучасний архітектор виховується в нехтуванні соціальними зобов'язаннями, працюючи для окремих представників еліт. Сьогодні архітектура має обслуговуючу діяльність, і архітектор вирішує лише ті завдання, за які йому платять. Зрозуміло, що платить йому не суспільство, тому професія все щільніше зростається з великим бізнесом.

Професійна спілка архітекторів у сучасних умовах мало може вплинути на зміну цієї ситуації. Потрібна Стратегія й програма фактичної переорієнтації професії в нових умовах з орієнтацією на майбутнє.

Ми хочемо зробити архітектуру і професію значущим фактором державної культурної та інвестиційної політик.

Для цього необхідно:

- Відкрити горизонти для країни та бізнесу. Запропонувати великі національні й інвестиційні проекти - нові міста, нове поселення, дешеве житло, престижні символи, проривні проекти.

- Зробити престижним високий професійний рівень архітектурного рішення (через професійні експертизи та конкурси на основі чітких критеріїв професійної майстерності).

- Подолати владу замовника, тенденцію масового порушення державних і професійних норм. Ми стоїмо на тому, що професійні цінності не повинні загинути під тиском інтересів замовників, потрібні дієві форми їх захисту.

- Відновити інтелектуальну цілісність професії, переосмислити її теоретичні основи для нового світу, серйозну критику і створити адекватну завданням і перспективам освіту.

- Створити працюючу і різноманітну за формами професійну комунікацію, різні форми комунікації з владою, бізнесом і громадянами.

Ми хочемо відновити престиж і сенс архітектурної професії в нових умовах глобалізації та ринку для того, щоб Україна знайшла своє майбутнє.

Завданнями Спілки стає концентрація зусиль на розвиток архітектурної критики і теорії, поглиблення уявлень про зміст і формати професійної освіти, розвиток професійних комунікацій, просвіта в галузі архітектури та містобудування, зміна нормативної та законодавчої баз нашої діяльності, розгортання суспільної дискусії і професійних розробок в області розселення.

Для цього Спілка повинна прагнути наростити свої можливості впливати на професійні свідомість і організацію справи, вийти в публічний простір зі своїми проблемами і пропозиціями, зробити їх значущими для суспільства. (Детальніше дивитися в додатку матеріал В. Нікітіна).

4.3. Проблеми архітектурної освіти.

Внаслідок відсутності принципової Концепції перебудови архітектурно-містобудівної освіти, відповідно до нових соціально-економічних умов, подолання анахронічних рис старої педагогічної технології запізнилося на чверть століття. Практично єдиним засобом модернізації освітньої системи впродовж усього цього періоду було застосування регламентів так званої «Болонської системи». Але, через відсутність у вітчизняній вищій школі методів індивідуалізації навчання, цей шлях призводив лише до прогресуючої ерозії системи підготовки архітекторів.

Технологічна й адміністративна перебудови школи мають йти в ногу з формуванням філософії архітектурної освіти. Йдеться про погодження матеріалів світоглядного та методологічного плюралізму, не відірваного від демократичної моделі суспільства, про реалізацію базових принципів відкритої, тобто єдиної можливої сучасної і етичної освіти.

Основними з них є:

- централізація педагогічної технології та розвитку мислення і діяльності (а не на продуктах діяльності);

- ситуативність і відповідність середовища;

- повне пред'явлення світової архітектурної культури в її реальній суперечливості;

- включення в програми навчання реальних проблемних ситуацій;

- зміни в технології навчання архітекторів, що забезпечують перехід до відкритих освітніх систем - самоврядування (індивідуальний вибір змісту і траєкторій освіти), самоорганізація (доля у побудові змісту і процесу навчання), саморегулювання, тобто індивідуалізація темпу навчальної діяльності;

- випереджувальний розвиток рівня професійної комунікації - системи обговорення, проектних семінарів, літніх шкіл тощо;

- вибудовування і нормативне закріплення системних зв'язків між архітектурною школою та ринком праці.

Відмова школи від монополії відкриває принципові різноманіття і суперечливість сучасного й історичного професійного змісту освіти. Умовою побудови системи відкритої освіти є технології, що забезпечують багаторазову надмірність змісту; вони мають ставити учня на кожному етапі підготовки перед багатим вибором різних можливостей. Треба швидко надолужити прогаяне і запровадити до наших архітектурних шкіл різноманітні новітні технології та індивідуалізацію освіти — курси по вибору контурів навчання, реальні, а не удавані модульні системи, «системи довір'я» тощо.

Ці технології мають забезпечити активну участь кожного студента у формуванні змісту і форм його власної освіти:

самоуправління (індивідуальний вибір змісту і траєкторії навчання);

самоорганізацію (побудову його конкретної структури на кожноному з етапів підготовки);

саморегулювання (індивідуалізацію темпу) навчальної діяльності.

Абсолютно необхідною умовою побудови систем відкритої освіти є самостійні зусилля окремих шкіл. Але тільки їх недостатньо: принципи відкритості повинні бути закріплені в національному стандарті архітектурної освіти. Головна роль у встановленні й утриманні у нас нового стандарту освіти повинна належати, як у всіх цивілізованих країнах, Національній спілці архітекторів.

Невід’ємними складовими відкритих освітніх систем в архітектурі є обов'язкове стажування студентів-архітекторів в проектному бюро, а також протекціоністські заходи стосовно архітектурно-проектних і дослідницьких бюро, діючих в рамках шкіл і за участю студентів (в т.ч. податкові пільги, що є у всіх нормальних державах). Юридичні і фінансові умови цієї практики повинні бути спеціально обумовлені в законодавстві (про освіту і одночасно в містобудівному) і в правилах оновленої Спілки архітекторів.

За такого стану речей годі й думати про розвиток. затримання, що відділяє українську архітектурну школу від реформи, визначається витратами часу (а також коштів і організаційних зусиль), необхідних для виходу системи освіти у модуль нормального функціонування. Тільки спираючись на діючі інститути підвищення кваліфікації, корпоративного контролю, внутрішньої самоорганізації та налагодженої дидактики, можна впевнено йти до реформування галузі.

Ці застереження дійсні у масштабі, як усієї країни, так і окремої школи; відтак, можливий відрив у реформу однієї чи двох шкіл-лідерів, або, як це ведеться в архітектурно розвинених країнах, спеціальне створення супершкіл. Утворення в країні супершкіл, як нового рівня освітніх структур архітектурно-містобудівного спрямування є, можливим, є найбільш амбітною метою реформованої Національної спілки в галузі реформування професійної освіти.

Див. повний текст документа в Додатку:

ДОДАТКИ
НСАУ Національна доповідь.doc НСАУ Національна доповідь.doc
табл. Базовий процес (утворення середовища).doc табл. Базовий процес (утворення середовища).doc
табл. Нормування.doc табл. Нормування.doc
табл. Освіта.doc табл. Освіта.doc


ФОТОГАЛЕРЕЯ
КОМЕНТАРІ