Борис Єрофалов: Cпілці архітекторів України 75 років

Національна спілка архітекторів України відзначає 75 років від започаткування. Це дійсно дорослий вік загальноукраїнського об’єднання архітекторів. За ці роки Спілка відіграла провідну роль в осмисленні українськими архітекторами своєї ідентичності, в створенні національної школи архітектури і у всебічному сприянні розвитку архітектури в Україні.

Спілку було створено у 1937 році на гребні “соцреалістичної“ боротьби з ворогами “єдиної лінії партії“. Але періоду ідеологічного єднання і централізованих професійних стосунків передувала діяльність різноманітних творчих товариств та асоціацій архітекторів, які вели свій початок з революційного 1918-го та конструктивістських 1920-х.

Першим українським об’єднанням архітекторів у 1918 році стало Товариство Українських Архітекторів (ТУА), яке очолив Дмитро Михайлович Дяченко. Він же був першим ректором Українського Архітектурного Інституту (УАІ), започаткованого разом із Українською Академією Мистецтва (УАМ). Тоді ж були відкриті перші учбові архітектурні заклади на терені України. Створювалися, видозмінювалися та розпадалися багато революційних митецьких та архітектурних гуртків та асоціацій. Зокрема діяли Асоціація Революційного Мистецтва України (АРМУ), Асоціація Художників Червоної України (АХЧУ), Об’єднання Сучасного Мистецтва України (ОСМУ) та ін., учбові заклади в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.
Очевидним приводом створення уніфікованих творчих спілок в межах Радянського Союзу була сталінська постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року “Про перебудову літературно-художніх організацій“. Це був рік страшного українського голодомору. В тому ж році був створений СРА — Союз радянських архітекторів. І лише через п’ять років — його філіал, СА УРСР. Це був 1937-й — самий репресивний рік в історії СРСР.

Першим обраним головою Спілки архітекторів УРСР (1937–1974) був Григорій Володимирович Головко, молодий партійний висуванець, і тому фігура неоднозначна. Він був вихідцем з селянської родини, і цього було вже достатньо для партійного керівництва. Лише за два роки до того він закінчив Київський будівельний інститут і за рік — очолив тільки-но створене ГоловАПУ м. Києва (1936–1939). Одночасно із Спілкою архітекторів та ГоловАПУ він керував журналом “Архітектура Радянської України“ (1938–1941), НДІ теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури (1959–1976). Головним його досягненням було керування Спілкою протягом 37 років та сприяння будівництву Центрального Дому Архітектора в Києві по вул. Новопушкінський 7. Головною прикрістю — процес над “архітекторами-космополітами“ на початку 1950-х. Він будував міста та був соавтором шоститомної “Історії українського мистецтва“. Часи були неоднозначні…

Наступний очільник Спілки архітекторів України (1975–1991) — Ігор Микитович Сєдак, лауреат Державної премії СРСР, заслужений архітектор УРСР, лауреат Державної премії СРСР. Він був обраний на з’їзді Спілки у 1975 році і очолював її протягом 15 років. При ньому Спілка зазнала розквіту у клубній та неформальній діяльності. Була створена система матеріальної допомоги членам Спілки.
Усього за радянський період відбулося вісім з’їздів Спілки архітекторів. Організаційна структура майже не змінювалася. З’їзди скликалися раз на п’ять років, між з’їздами два рази на рік скликалися Пленуми (засідання правління). Весь цей час САУ перебувала у складі СА СРСР і була підзвітна всесоюзному правлінню.
Докорінні зміни в Спілці відбулися із здобуттям Україною незалежності. У період 1990–2011 рр. Спілкою керував Ігор Петрович Шпара, професор, народний архітектор України, дійсний член Академії мистецтв України. Постановою Кабміну України від 8 жовтня 1998 року Спілці архітекторів України присвоєно статус національної.

У грудні 2011 року на XVII з’їзді НСАУ головою Спілки обрано Володимира Миколайовича Гусакова, віце-президента НСАУ (з 2003), заслуженого архітектора України, лауреата Держпремій України (1995, 2009), дійсного члена Української академії архітектури.

Серед творчих спілок України Спілка архітекторів є однією з найчисленніших. Сьогодні в її складі налічується 3195 членів (на 15.04.2011). У її структурі 29 організацій  (25 обласних в усіх областях України, в т. ч. Кримська Республіканська організація, а також чотири міські осередки: Криворізька, Севастопольська, Ялтинська, Маріупольська), які охоплюють велику кількість первинних осередків у проектних та науково-дослідних інститутах, творчих майстернях, державних органах архітектури. Чисельний склад місцевих осередків такий: Київський — 1012, Харківський — 338, Дніпропетровський — 194, Львівський — 210, Одеський — 163, Донецький — 81, Кримський — 174, інші осередки налічують від 22 і більше членів Спілки.

На тлі майже тотального знищення загальноукраїнських архітектурних інституцій, таких як журнал “Архітектура України“ (останній випуск здійснено у 1993 р.), як інститут НДІТІАМ (бувший НДІ теорії і історії архітектури, лікві­довано 2005 р.) та велика кількість спеціалізованих проектних інститутів, в умовах животіння видатних проектних та наукових архітектурних закладів (КиївЗНДІЕП, УкрНДІПмістобудування, Київпроект, Українська академія архітектури, академічна архітектурна бібліотека ім. В. Заболотного), так от, на цьому тлі — вщент недбалого ставлення суспільства до великої справи архітектури — Національна спілка архітекторів залишилась, буквально, єдиною в Україні установою, що об’єднує багатотисячний цех архітекторів країни. Сьогодні лише Спілка архітекторів на офіційному та загальногромадському рівні відстоює права та нагальні інтереси нашої великої, креативної і багатоскладової професії та її представників.

Головний редактор А+С Борис ЄРОФАЛОВ

А+С 3–4 ‘2012, с. 7.