Не задумуємося ми над тим, що собою є рейдерство на сучасному етапі. А рейдерство в Україні, а особливо у нашому місті та у західних областях України — це вищий пілотаж, квінтесенція юридичної практики, яке поділяється на три категорії: біле, державне і кримінальне. Те, що відноситься до визнання законопроєкту 5655 (т. зв. як «містобудівна реформа»), який було ухвалено за підтримки депутатів ОПЗЖ в інтересах будівельної мафії, наробив багато галасу. До голови держави була направлена петиція накласти вето на «цей антинародний закон». З цього приводу свідома архітектурна громадськість України зібрала вже понад 42 тисячі підписів при необхідних 25. Усе це відноситься до категорії «білого рейдерства». Це те, до чого вдаються  чиновники контролюючих відомств та місцевого самоврядування. Як не прикро, але першою передумовою рейдерства у нас у Львові стала втрата державними органами своєї діяльності та керованості, а потім уже – деморалізація правоохоронців та заснування так званих реєстрів. Адже реєстри мали б забезпечувати контроль над оформленням і переходом права власності, а насправді вони ж забирають з рук власника головний спосіб — довести свою правоту документа, що саме мав би підтвердити право власності. Тепер має значення тільки інформація зазначена в реєстрі. На жаль, наше суспільство не вважає рейдерство якоюсь проблемою. Бо як це забрати у представників «злочинної влади» крадене майно? Відповідь одна: так само вкрасти, адже більшість прокурорів не здатні довести справу до суду. Станом на сьогоднішній день можемо з прикрістю констатувати: маємо розграбовані  історичні пам’ятки, заповідні території, земельні ресурси, надра, ліси, ріки і озера, а найприкріше — губимо людський професійний ресурс.
Вдумайтеся, як спритно працюють представники мафіозних кланів…
Спочатку ліквідуються провідні проектні інститути в яких , окрім висококваліфікованих спеціалістів у галузі містобудівної та архітектурної діяльності, зберігались напрацьовані  архівні матеріали, які передавалися з покоління в покоління. У нас, у Львові, користувались матеріалами ще 30-40 р. р. минулого століття, бо вони були взірцем фахового вирішення містобудівних проблем.
На процеси практичного формування міського простору за часів СРСР вплинула централізація містобудування і архітектури. Склався тип радянського міста зі своєрідністю забудови, планування, архітектурного обличчя, якістю міського середовища та ін. Будівництво велося на підставі канонів функціоналізму, що призвело до перетворення міст на безликі стандартизовані поселення поблизу підприємств. Держава виходила з мінімізації витрат на розвиток соціальної інфраструктури і гарантій забезпечення підприємств робочою силою. Це призвело до продовження екстенсивного зростання міст до початку 1990-х рр., що відповідало тенденціям, притаманним для країн, що тільки почали розвиватися, тоді як у Європі вже почалися відцентрові процеси у містобудуванні і розселенні.   Для житлової зони найкраща забудова — це мікрорайони, адже там краще організовувати водопостачання і каналізування, мережу закладів медичного, побутового, фізкультурного обслуговування населення, а також на відстані до місця роботи, проживання, шляхи пересування.
А з якими проблемами ми стикнулися на сьогоднішній день…  Це передусім безпланова, скупчена забудова, незадовільне санітарне забезпечення, шумове та світлове забруднення, невирішеність транспортних проблем та місць паркування, забруднення повітря, знищення зелених зон та ін. А тому для вирішення цих проблем мали  б і послужити зміни до містобудівних законодавчих документів (в т. ч. і законопроєкту 5655), а саме в частині раціонального планування забудови, обмеження росту дуже великих міст, натомість розвиток малих, правильний вибір території, її розподіл на зони (житлова, промислова, комунально-складська, зовнішнього транспорту, приміська).
Про збереження історико-архітектурного середовища не буду вже продовжувати опис, бо ця тема має нескінченний процес для дискусій та аналізу, проте хочу висловити власну думку і позицію, а що далі робити, як протидіяти отим нескінченним процесам злодійства. Як відомо, що все робиться у спосіб підкупу чи погроз активним діячам того чи іншого закладу, який планується захопити, в спосіб підкорення планам рейдерського захоплення і все йде за опрацьованим сценарієм: спочатку створення умов для бездіяльності, а згодом – доведення до кінцевого банкрутства закладу чи інституту і, на кінець, очікуваний результат рейдерства.
Отже, як знаємо, що наші суди, як завжди, вимагають доказів підроблення чи спотворення документів, на що потрібні роки і купа грошей. А державні реєстри та працівники реєстрових палат торгують Конституцією, розглядаючи спори про документи і приналежність майна, а тому звернення до них заплутує ситуацію все більше і більше. Вбачаю єдиний варіант протистояння спланованому рейдерству – створити для цього «юридичний  фронт», тобто перевести справу у юридичну площину. Тоді перемога може настати з часом. Давайте будемо створювати загін самооборони із компетентних людей, а не з популістів , чи тих, що продаються на кожному кроці.

А голова правлячої партії «слуг» Олена Шуляк напевно думає, що поки в країні йде війна й увага суспільства зосереджена саме на війні, то за зачиненими дверима парламенту, можна спокійно, безкарно й кулуарно, разом із зрадниками з ОПЗЖ, протягувати антинародні закони для своєї особистої вигоди та вчиняти злощасну травлю Національної спілки архітекторів України з її Президентом «Але я пообіцяв цій слузі будівельної мафії, що рано чи пізно в Україні нарешті з’явится нормальна влада, й тоді вона постане перед справедливим судом. А у в’язниці в неї буде змога ходити на прогулянки зі своїми «конструктивними колегами» з ОПЗЖ, з якими вона зараз і протягує жахливі антинародні закони», — написав Олег Симороз, юрист, ранений боєць ЗСУ.
Хотів би закінчити свій коментар словами одного з авторів пам’ятних згадок про видатного львівського вченого, дослідника історії, мистецтва та архітектури Володимира Вуйцика: «місто не тільки мури, але й люди, що його населяють і оберігають». Пам’ятаймо  про це.

Олександр Ярема    

Народний архітектор України,
член-кореспондент Української Академії Архітектури,
віце-президент НСАУ з 2010 по 2018 рр.,
доцент Львівської Національної академії мистецтв,   
член Національної спілки журналістів України,                                                                                                     
член Президії Ліги творчої інтелігенції Львівщини